Довідка села Пістинь

Перша письмова згадка про Пістинь в 1375 р. як про містечко. За легендою, своїм заснуванням село завдячує монахам, котрі побудувати тут монастир. Згодом навколо монастиря почали селитися люди, адже в його стінах вони могли знайти захист під час нападу кочовиків, котрі нерідко навідувалися в Карпати, адже тут можна було поживитися худобою та невільниками.

У 1416 році король Владислав Ягайло підтверджує надання села Пістинь (Pyestina) Василькові Тептуковичу. Соляний промисел у Пістині був складовою частиною так званої «коломийської солі» XIV-XV ст., яка стала умовно об’єднувати добування, обробку і торгівлю цим продуктом. Проте мешканці Пістиня займалися не лише добуванням і виварюванням солі. У податковому реєстрі від 1515 року значиться, що звідси платився податок також за «лани», тобто від оброблюваних земель. Хоча методи видобутку солі на ті часи були досить примітивними, село жило досить добре, населення швидко зростало. В середні віки село постраждало від міжусобних війн, котрі вела між собою шляхта. Сотні селян загинули в кривавій братовбивчій війні.

В 1756 році, село отримало Магдебурзьке право та стало містом, котре мало право на самоврядування. Але хороше життя селян продовжувалося недовго, сюди прийшли Австро-угорські загарбники, котрі обклали село важкою даниною. Коли солеваріння перестало бути респектабельним в селі зародився новий промисел — кушнірство, цьому сприяла присутність солених джерел, котрі дозволяли економити на купівлі сировини. Промисел добре розвивався і навіть зараз вироби майстрів села Пістинь добре відомі не тільки в Косівському районі а й в Коломиї. Місцеві вироби надзвичайно красиві та якісні, їх купують як туристи так і місцеві жителі, як предмети повсякденного вжитку.

Межує з селами Шешори, Микитинці, Уторопи.

Висота над рівнем моря 400 м (центр). Відстань від Косова 7 км, залізничної станції Коломия — 30 км.

Кутки: Горішній, Долішній, Рівенька, Клифа, Корея, Потік, Леварда, Прелучі, Штурбак, Сухий Потік, Кичерка, Зарудка, Царина, Підбагна, Красних, Вірхово, Попові Долини, Макіїшин, Катрученків, Фрейторів, Зім’яччин, Левади, Кірничин, Глинниця, Вірбанці, Голиця, Площа, Вулиці, Білакова Яма, Машина, Зарінок, Волово, Кам’янка, Лісничівка, Ділок, Теребіж, Озірний, Поліно, Сішино, Ґруні, Юкімка, Глід, Підклифа, Грунь, Подеревки, Крушник, Осередок, Василюнка, Бурінники, Полєнка — всього 50 кутків.

Річка Пістинька в межах села приймає потоки Йордан, Кірничини, Штурбак, Сухий Потік, Каменистий, Волово, Красник.

Навколо села підноситься ряд вершин — відрогів хребта Каменистого та Косівського горбогір’я: Клифа (620 м) та нижчі Кичерка, Ділок, Голиця, Верх. Ліси мішані з переважанням листяних (дуб, бук, граб, береза, смерека, ялиця) мають назви Громадський, Красник, Кичерка, Клифа, Великий Каменець, Малий Каменець, Ділок.

1404 господарства. Типові прізвища: Атаманюк, Бейсюк, Василащук, Гаврилків, Дяконюк, Кравчук, Лаврук, Мосейчук, Максимчук, Мироняк, Ониськів, Пліхтяк, Петричак, Третяк, Тодорак, Северин, Федорчук, Якимишин.

Жителі займаються різними промислами: килимарством, будівництвом, лозоплетенням, чимало столярів, кравців, пічників, копачів криниць, вишивальниць, писанкарок. У давніші часи тут побутували солеваріння, випалювання вапна, гончарство, ткацтво, кушнірство, шевство.

Найвідомішими ткачами і килимарями були родини Котюків, Гаврилкових, Костинюків. Килимові вироби Мироняка були ще в 1923 р. представлені на гуцульській виставці в Москві, за що він одержав першу натурпремію. Серед кушнірів славились Ю.Пліхтяк, Ф.Онисько, подружжя Дякових. Відомими римарями були: Ю.Костинюк, М.Мосейчук. Широкою популярністю користувалося взуття, виготовлене М.Лавруком, П.Бурчаком, В.Лавруком, В.Пліхтяком. Як вишивальниці славляться Р.Бойчук, Г.Бейсюк, П.Сліпанюк, М.Федорчук. Не менш відомі писанкарки Г.Третяк, М.Бейсюк, Г.Мосейчук, П.Костинюк.

У селі знаходився килимарський цех Косівської виробничо-торгової фірми «Гуцульщина» (50 робітників, кер.А.Романюк), колективне сільськогосподарське підприємство «Колос» (голова Ю. Кнігініцький) об’єднує 252 членів сіл Пістинь і Микитинці, за ним закріплено 343 га сільгоспугідь. У підприємстві 347 голів великої рогатої худоби, в т.ч. 75 корів, від кожної з яких за рік надоєно 2822,6 кг молока. За рік реалізовано 692 ц м’яса, з розрахунку на 100 га угідь господарство утримує 90,4 голови ВРХ, 19,6 корів.

У 1857 році жителі Пістиня приватно засновують лікарню. За часів панування Австро-Угорщини та панської Польщі освіта в селі стояла на низькому рівні. З 1884-1936 рік школа мала 5 класів. Тягнучись до освіти, люди викупили приміщення школи, що належало судді, для своїх дітей.

Середня школа (директор В.Гаврилків) діє з 1951р. (до 1880 р. в селі була однокласна школа, з 1903 по 1939 рр. — п’ятикласна, з 1939 по 1950 рр. — семирічна). Школа у пристосованому приміщенні. У селі пам’ятають педагогів минулих часів — Є.Петринюк, І.Годованського, М.Таврилків, О.Курищук, І.Вольченка та ін. На присілку Царина — початкова школа (22 учні, директор ВІванюк). Діє дитячий садок на 32 дошкільнят (зав.О.Філіпович).

До 1939 року в селі були суд, жандармерія, 16 шинків, 2 церкви, костьол, синагога, уральня і 3720 мешканців.

Через село проходить дорога на Косів, Коломию, Івано-Франківськ, Верховину, Спас, Космач, Брустури. Центральні дороги заасфальтовані. Відділення зв’язку, АТС, філія Ощадбанку.

Народний дім (директор П.Воробець) з бібліотекою та кіноустановкою в колишньому (до 1939 р.) польськім «Домі людовім».

З 1904 по 1939 рр. у селі діяла читальня «Просвіти». З 1857 р. до Першої світової війни в селі діяв водолікувальний заклад Берначика. З 1950 по 1987 рр. — сільська дільнична лікарня на 25 ліжок, з 1987 р. — лікарська амбулаторія (гол. лікар Я.Бейсюк), є аптека. Функціонує сільське споживче товариство, яке має в Пістині 5 крамниць та 4 заклади громадського харчування.

Церкви Благовіщенська, Успенська. Храмове свято 7 квітня (Благовіщення Пресвятої Богородиці) та 28 серпня (Успення Пресвятої Богородиці). Збереглися відомості про священиків більше як за 100 років. Ними були: О. Левицький (1866–1882), о.Григорій Пасічницький (1882–1896), о.Онуфрій Самсон (1896–1906), о.Августин Арсенич (1906–1930), о.Бсовський (1930–1932), о.Василь Бабин, о.Микола Лютий (1950–1965), о.Петро Лютий (1965–1074), о. Роман Миронів (1970–1976), о.Василь Воєвода (1976–1978), о Іван Федорак (1978–1982), о.Михайло Синеджук (1982–1987), о. Василь Романюк (нині Патріарх УПЦ-КП, 1987–1988), о.Антоній Семчук (1982–1992), о.Віктор Буянов (1992–1993).

Діють осередки товариства «Просвіта» (при середній школі, гол.А.Дяконюк), НРУ, Союзу українок.

У Пістині в 1842–1846 рр. часто бував Я. Головацький, що працював священиком у сусідніх Микитинцях. Парохом тут був Кирило Блонський — громадський і культурний діяч, посол до австрійського парламенту, організатор шкіл, збирач фольклору та матеріалів до словника народних говорів, перекладач з латинської та німецької мов. В. Стефаник на матеріалі з Пістиня написав у 1897 р. новелу «Лист». Бували в Пістині Н. Кобринська, І. Вільде та ін.

У Пістині працював відомий майстер гуцульської кераміки Петро Кошак. З Пістиня вийшов цілий ряд науковців, викладачів вузів, зокрема професор А. Савицький, кандидати наук П. Савицький, П. Бейсюк (Чернівецький університет), професор О. Вольченко (Івано-Франківський інститут нафти і газу), зав. лабораторією Львівського політехнічного інституту, лауреат Державної премії Я. Братівник, доцент Українського Державного лісотехнічного університету Я. Савчук, викладач Чернівецького медичного інституту П. Григоришин та ін.

Пам’ятки історії та культури: Успенська церква з дзвіницею (1623 р.), Благовіщенська церква (1861 р.). Хрест у пам’ять скасування панщини в 1848 р. Пам’ятник полеглим у Другій світовій війні (1868 р.). На радянсько-німецькому фронті загинули 53 пістинці. Багато жителів Пістиня загинули, воюючи в боївках УПА. За неповними даними понад 70 чоловік були репресовані радянською владою. Жертвами братовбивчої боротьби, розв’язаної комуністами, стали 22 жителі Пістиня.

У 1993 р. археологами виявлено городище на г. Замчище, сліди замку в урочищі Шкарбан і монастиря-фортеці.

Пам’ятки природи: Великий Каменець, Малий Каменець, вапнякові скелі Юрського періоду (на правому березі Пістиньки в урочищах Йордан і Клифа), місцезростання шафрану Гейфелевого на леваді праворуч шляху Косів—Яблунів, місцезростання білоцвіту весняного на левадах по обидва боки дороги Пістинь-Шешори.

Через село проходять туристичні маршрути Карпатами: автобусний Верховина — Косів — Шешори — Коломия, пішохідний Косів — Шешорський водоспад — озеро Лебедине.

Розташоване село Пістинь в долині, оточеній горами, що створює для села гарні кліматичні умови для відпочинку. В минулому до Пістиня завжди приїжджало близько 200 людей на відпочинок, головним чином, приїжджали люди з Коломиї влітку. Розміщувались приїзні по гуцульських хатах, а також тут було й кілька розкішних вілл. В околицях села було багато ягід і грибів, не бракувало й різної зеленини. В центрі села існував чималий ринок, куди на торги з’їжджалися гуцули з ближніх сіл. Курортна частина Пістиня містилася в околиці церкви, нижче Космацької дороги.

Телефонний код — 03478, поштовий індекс — 78633.

На замітку:

Косів: довідник
3.20