Довідка села Кути

Кути — селище міського типу. Перша письмова згадка — 1427 р., як міста — з 1715 р. Межує з селами Старі Кути, Тюдів, Слобідка, по Черемошу — з м. Вижницею Чернівецької області.

Висота над рівнем моря 415–435 м, відстань від Косова — 10 км, від залізничної станції Вижниці — 1 км.

Історики вважають, що першими поселенцями тут були селяни, які втікали від панщини і селилися в передгір’ї Карпат, де природа мальовнича та щедра. В 1930 році тут було знайдено оборонні городища Київської Русі часів десятого століття. А однією з причин швидкого зросту населення та розквіту села вчені вважають солеваріння, котре зародилося в цих містах як промисел. Після свого розквіту селище міського типу Кути зазнавало частих набігів татар, адже багате село було ласою здобиччю для кочівників, тут було чим поживитися в заможних селян.

З початку XVIII ст. в Кутах існувала вірменська колонія. Вірмени займалися торгівлею: сіллю, худобою, м’ясними виробами, ремеслом — виготовляючи одяг та взуття із шкіри, яку перед цим відповідно обробляли у чинбарнях (гарбарнях), а також городництвом та садівництвом. Більшість вірмен з часом українізувалась.

У XVIII ст. в торгівлі вірменів витіснили жиди, громада яких у Кутах досить швидко зростала. Крім торгівлі, вони також займалися лихварством.

У 1715 році Кути одержали магдебурзьке право — право міста зі своїм самоврядуванням, гербом та іншими привілеями. Тричі на рік тут відбувалися ярмарки, а у вівторок і п’ятницю місцеві торги, від яких Кути мали значні кошти, що використовувалися на будівництво адміністративних будинків, публічних споруд, доріг, каналізації тощо. У цей час одна частина поселення виділилася в окрему адміністративну одиницю — Старі Кути.

Кути та навколишні села були пов’язані з опришківським рухом, який посилився у 30–60 роках XVIII ст.

У 1739 році козацький загін, який проходив через Покуття, розгромив у Кутах маєтки багачів, у тому числі кутського війта. З 1738 року боротьбу опришків проти польських поневолювачів у Карпатах і на Прикарпатті очолював Олекса Довбуш, оспіваний у пісні «Ой попід гай зелененький», де є відомі слова “щоби Кути не минути, до Косова завернути”. Тільки сильна військова залога в Кутах не дала можливості опришкам Довбуша здобути місто.

1800 дворів, 4700 чоловік, близько 98% — українці, є росіяни білоруси, поляки, вірмени, гагаузи та ін. Типові прізвища: Андрусяк, Близнюк, Бойчук, Галицький, Глібчук, Кузьменюк, Павлюк.

Промислові підприємства: Кутський лісокомбінат, відкрите акціонерне товариство, виробництво меблів; Кутському ЛК підпорядковані 6 лісництв. Дільниця Косівської фабрики «Гуцульщина»; станція техобслуговування автомобілів ВАЗ «Черемош — Лада»; пекарня РСТ, комбінат комунальних підприємств, Кутська дільниця Косівського рембудпідприємства.

Вулиці асфальтовані. Автобусне сполучення зі Львовом, Івано-Франківськом, Чернівцями, Раховом, селами над Черемошем. Відділення зв’язку, дві філії Ощадбанку.

Школи: І ст. (361 уч.), ІІ-Ш ст. (548 уч.) у типових приміщеннях, СПТУ № 36 (423 уч.) — 3 дитячі садки на 223 дітей. Дитяча музична школа (з 1982 р., 127 уч., дир. Г. Павлюк).

Народний дім, бібліотеки для дорослих і дітей, кінотеатр. Самодіяльні колективи: чоловіча хорова капела (кер. М. Ковалюк), хор «Просвіта»; фольклорний театр «Молодички» (кер. Г. Король), оркестр народних інструментів (кер. Р. Лівак) та ін.

Лікувальні заклади: Кутська міська лікарня на 110 ліжок (головний лікар І.Грабовецький); протитуберкульозний диспансер (зав. О.Клим’юк); дерматологічний відділ Косівської ЦРЛ (зав.В.Хібінь); аптека.

Крім крамниць райспоживспілки, діють приватні магазини, будинок побуту, лазня, готель, перукарня.

Релігійні громади: УГКЦ, церква Пресвятої Тройці (1834 р.), священик о.Василь Воєвода, храмове свято Зіслання Святого Духа; УПЦ-КП, церква Св.Володимира (колишній вірменський костьол XVII ст., освячена 1991р.), священик о.Михайло Будзан; храмове свято 28 липня (Святого Володимира Великого). Вірменська колонія існувала в Кутах з початку XVIII ст. (близько 1715р.). Вірмени займались в основному купецтвом та ремісництвом. На початку XX ст. їх чисельність досягла 1,5 тис. чол. Більшість вірмен з часом українізувались. Громада римо-католицької церкви — костел Ісуса Христа (друга половина XVIII ст.), священик о.Збігнєв Чвіх; об єднання Свідки Єгови; Адвентисти сьомого дня, п’ятидесятники.

Діють осередки НРУ, ДемПУ, УХДП, Союзу Українок, товариства «Просвіти».

Вихідці з Кут — письменниця, перекладачка, вчена Віра Вовк ЦУ26 р.), яка живе у Бразилії; Л.Коротницька — артистка, хормейстр (США). У Кутах живе А.Кострицький, колишній в’язень німецьких та радянських таборів, один із керівників Кінгірського повстання в’язнів у травні 1954 р.

У Кутах проживав відомий дитячий письменник, педагог Богдан Заклинський (1886-1946), автор шкільних підручників та праць на педагогічну тему «Історія українського виховання», «Методика усного і письменного стилю для всіх шкіл» та ін. З Кутами пов’язані життя і творчість визначного художника і графіка Юліяна Панькевича (1863-1933), співзасновника і учасника виставок «Товариство прихильників української літератури, науки і штуки» у Львові.

Пам’ятки історії і культури: дві церкви та костьол; пам’ятник, Т.Шевченкові (1961 р.); братська могила солдатів радянської армії, (1944 р., де поховано 68 солдатів та офіцерів, полеглих під час боїв 1944 р. та в сутичках з УПА; символічна могила на честь борців за волю України (1993 р.); городище Х-ХШ ст. (відкрите 1930 р.).

Селище зазнало великих втрат у 1940-1950 роках: німецькими окупантами було знищено єврейське населення. За неповними даними, радянськими органами репресовано близько 180 чол., 47 засуджено, 130 вивезено, в УПА полягли 10 чол., на радянсько-німецькому фронті — 11 чол. Кутчанка Ганна Тарновецька, 1919 р.н., член Косівського районного проводу ОУН, в 1948р., важко поранена, застрелилась у криївці в с.Яворові, оточена енкаведистами.

Свого часу Кути відвідували Василь Стефаник, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Драгоманов.

Пам’ятки природи: Дубовий гай; срібляста ялина на подвір’ї протитуберкульозного диспансера; магнолія на подвір’ї середньої школи; тюльпанове дерево, чорний горіх — у саду СПТУ-36.

Телефонний код — 03478, поштовий індекс — 78665–78666.

На замітку:

Косів: довідник
3.14